Партнер АО «С.Т. Партнерс», адвокат Сергій Тюрін (Sergii Tiurin) и адвокат АО «С.Т. Партнерс», Elena Sibirtseva на страницах «Судового вісника» проанализировали особенности нового для Украины института урегулирования гражданских споров при участии судьи. Новации вступили в силу в декабре и предполагают возможность достижения согласия между сторонами на совещании с участием судьи до начала рассмотрения дела по сути.

Подобная практика широко применяется в судах многих стран мира. К примеру, правовая система в США всячески поощряет добровольное решение споров между сторонами.

В ходе таких совещаний судья может обратить внимание сторон на прецеденты разрешения аналогичных споров, оценить аргументы, предложить возможные пути мирного урегулирования тяжбы.

СУДДІ ПО СУТІ

Врегулювання спору за участю судді вбачається прогресивною новелою цивільного процесуального законодавства, яка широко застосовується у світі.

Сергій ТЮРІН, адвокат, партнер АО «С.Т. Партнерс»

Олена СІБІРЦЕВА, адвокат АО «С.Т. Партнерс»

Спеціально для «Судового вісника»

15 грудня 2017 року набув чин- ності Закон No 2447-VIII від 3 жовтня 2017 року та розпочалося функціонування правил цивільного судочинства у новому форматі, серед яких однією з новел є врегулювання спору за участю судді.

Врегулювати до суті

Зазначений інститут застосовується у цивільному судочинстві багатьох держав, серед яких Велика Британія, Сполучені Штати Америки, Німеччина тощо. Виникнення зазначеної процедури було обумовлене необхідністю процесуальної економії, спрямованої на зменшення кількості судових проваджень, часу їх розгляду, уникнення штучного збільшення строків розгляду судових спорів сторонами, зменшення судових помилок через значні за обсягом справи та розв’язання спору з найменшими втратами ресурсів для сторін. У свою чергу, практика застосування зазначеного механізму в окремих випадках розглядається обов’язковою (у переважній більшості справ), в інших — не передбачена або береться до уваги бажання сторін. Форма здійснення такого врегулювання у Сполучених Штатах Америки, наприклад, втілена у вигляді нарад суддів з адвокатами та/або сторонами, у ході яких здійснюється опис заявлених вимог, обговорюються домовленості сторін щодо первісного та зустрічного позовів, аргументи учасників спору щодо заявлених вимог, переліки доказів, розробка мирової угоди, призначення незалежних експертів тощо.

У межах національного законодавства врегулювання спору за участю судді проводиться за згодою сторін до початку розгляду справи по суті. При цьому таке врегулювання не допускається у разі, якщо у справу вступила третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору.

Врегулювання спору за участю судді має визначені строки та порядок призначення. Так, зазначена процедура проводиться протягом розумного строку, але не більш ніж 30 днів з дня постановлення ухвали про її проведення.

При цьому зазначений строк не підлягає продовженню. Протягом здійснення процедури провадження у справі зупиняється до її завершення. А у випадку недосягнення згоди повторне проведення врегулювання спору за участю судді не допускається.

По суті, позивач і відповідач, маючи дійсні наміри щодо врегулювання спірних правовідносин, можуть за участю суду здійснити таке врегулювання з урахуванням змісту позовних вимог та доказів, наведених сторонами на їх підтвердження. При цьому кожна із сторін може об’єктивно оцінити свою позицію у справі, оскільки до початку розгляду справи по суті учасники обізнані зі змістом та обсягом доказів, поданих як самостійно, так і опонентом, відзивом, відповіддю на відзив тощо. Позитивним убачається і обмеження, встановлене процесуальним законом, щодо строків такого врегулювання та неможливості повторного проведення врегулювання спору за участю судді, що дасть змогу уникнути зловживань з боку учасників процесу, спрямованих на безпідставне відстрочення та збільшення строків розгляду справи.

Необхідно звернути увагу, що, на відміну від зарубіжного досвіду, зазначений інститут в Україні є диспозитивним. Зважаючи на новизну наведеного інструменту та відсутність сформованої практики щодо його застосування, такий підхід наразі вбачається виваженим та з урахуванням усталеності й ефективності може зазнати змін у бік імперативності.

Міжнародний досвід

Наведена вище процедура у межах Цивільного процесуального кодексу України здійснюється у формі спільних та (або) закритих нарад, де спільні наради проводяться за участю всіх сторін, їхніх представників та судді, а закриті — за ініціативою судді з кожною із сторін окремо. При цьому інформація, отримана будь-якою із сторін, а також суддею під час проведення врегулювання спору, є конфіденційною; протокол наради не ведеться та не здійснюється фіксування технічними засобами.
Закріплено, що суддя спрямовує проведення врегулювання спору відповідно для досягнення врегулювання спору поза межами змагального розгляду справи судом у загальному порядку. На початку проведення першої спільної наради з врегулювання спору суддя роз’яснює сторонам мету, порядок проведення врегулювання спору за участю судді, права та обов’язки сторін.
Передбачено, що під час проведення спільних нарад суддя з’ясовує підстави та предмет позову, підстави заперечень, роз’яснює сторонам предмет доказування щодо категорії спору, який розгляда ється, пропонує сторонам надати пропозиції щодо шляхів мирного врегулювання спору та здійснює інші дії, спрямовані на мирне врегулювання сторонами спо- ру. Також суддя може запропонувати сторонам можливий шлях мирного врегулювання спору.
Запропонована модель порядку врегулювання спору за участю судді має загальні ознаки, сформовані міжнародним досвідом. У свою чергу, незважаючи на активну участь суду в здійсненні процедури, її результат здебільшого залежить від прийнятого сторонами рішення та не передбачає проміжних судових рішень, прийнятих за результатами здійсненого врегулювання.
Варто відзначити, що під час закритих нарад суддя має право звертати увагу сторони на судову практику в аналогічних спорах, пропонувати стороні та (або) її представнику можливі шляхи мирного врегулювання спору.
Зазначене положення має позитивний характер як з точки зору єдності судової практики, так і з точки зору всебічного характеру досягнення мирного врегулювання спору, що є ціллю у цьому випадку. Практика розгляду цивільних спорів містить непоодинокі приклади наведення сторонами різних за змістом прикладів судової практики щодо одних і тих самих правовідносин. Зазначене обумовлене не завжди відсутністю єдності судової практики у межах певних правовідносин, а й зловживаннями з боку сторін у частині намагань застосувати правову позицію, що, по суті, є незастосовною. Як наслідок, судовий розгляд справи у таких випадках нагромаджується суперечливими прикладами судової практики, що призводить до утруднення розгляду справи та допущення судових помилок.
Необхідні обмеження
Правильним, у свою чергу, є підхід, коли оцінка доказів та аналіз конкретних правовідносин в індивідуальному аспекті застосовуються нарівні з існуючою судовою практикою для конкретної категорії справ, правовими позиціями та роз’ясненннями вищих судових інстанцій, що у результаті надасть можливість сторонам неупереджено оцінити власні вимоги та заперечення і у випадку, якщо це можливо, досягти компромісу, оптимального результату вирішення спору сторонами, уникнути довготривалого судового провадження, результат якого може не відповідати інтересам жодної зі сторін.
У той же час для чіткого розмежування врегулювання спору за участю судді та розгляду судової справи по суті, збереження неупередженості суду закріплено ряд обмежень. Зокрема, під час проведення врегулювання спору суддя не має права надавати сторонам юридичні поради та рекомендації, давати оцінку доказам у справі. Також у випадку, якщо врегулювання спору за участю судді припинилося у разі подання стороною заяви про припинення врегулювання спору, закінчення строку врегулювання спору за участю судді та за ініціативою судді у разі затягування врегулювання спору будь-якою із сторін, справа передається на розгляд іншому судді.
Запропоновані обмеження є необхідним стримуючим інструментом, спрямованим на досягнення цілей наведеного інституту, запобігання упередженості та необ’єктивності суду при подальшому розгляді справи, якщо мирного врегулювання досягти не вдалося.
Таким чином, врегулювання спору за участю судді вбачається прогресивною новелою цивільного процесуального законодавства, застосування якої має значний міжнародний досвід. У той же час дієвість та ефективність такого процесуального інституту передусім залежить від професійного підходу суддів та адвокатів у межах окресленої процедури. Адже неповноцінне приділення уваги змісту позовної заяви, формуванню доказів, підготовці до нарад представником сторони може звести нанівець результат зазначеної процедури, спричинити погіршення становища довірителя, надати маневри для зловживань опонентам у частині отримання інформації на користь своєї сторони. На суд аналогічно покладається обов’язок всебічної підготовки до нарад, неупередженості до кожної із сторін, об’єктивності у ході всієї процедури, встановлення дійсних намірів сторін, уникнення поверхового врегулювання спору, спрямованості першочергово на мирне вирішення спору, а не зменшення завантаженості суду.

Go back to Case Studies