Реальною сенсацією цієї весни стала новина про те, що Конституційний Суд України визнав неконституційною статтю 368-2 Кримінального кодексу України, яка передбачає покарання для службових осіб за незаконне збагачення. Та цікавим є інше, в Україні не було винесено жодного вироку за обвинуваченням у незаконному збагаченні (за редакцією ст. 368-2 КК 2014 року). Тому логічним є питання: чи відбувалася ці 5 років реальна боротьба із корупцією?

3 червня 2019 року Президентом України Володимиром Зеленським був внесений, як невідкладний, Проект Закону про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів (номер реєстрації 10358) (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66037)

4 червня 2019 року Народний депутат України Сергій Міщенко вніс альтернативний проект закону, який зареєстрований під номером 10358-1), але тексту проекту станом на сьогодні ще немає у відкритому доступі (http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66043).

У пояснювальній записці до президентського проекту закону зазначено, що більшість населення України (91 відсоток) вважають корупцію серйозною проблемою, а понад 60 відсотків – найбільшою перешкодою розвитку держави. При цьому понад 50 відсотків населення найбільш дієвим підходом до боротьби з корупцією вважають невідворотність покарання за такий злочин. Це і є відповіддю на питання про реальність боротьби із корупцією.

Також у пояснювальній записці акцентовано увагу на тому, що законопроект спрямований на відновлення кримінальної відповідальності за незаконне збагачення,  а також на запровадження інституту стягнення в дохід держави необґрунтованих активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Зазначеним законопроектом пропонується внести зміни до ряду законодавчих актів: Кодексу законів про працю України, Кримінального кодексу України, Цивільного кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Законів України «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про Національне антикорупційне бюро України», «Про запобігання корупції», «Про прокуратуру», «Про державну службу», «Про Вищий антикорупційний суд України».

Головне, на нашу думку, що у проекті закону під номером 10358 передбачено не просто внесення змін до ряду законодавчих актів, які регулюватимуть питання конфіскації незаконних активів, а й виписаний механізм такої конфіскації.

Особливу увагу приділено обов’язку доказування у справах такої категорії. Зокрема, пропонується доповнити ст. 81 ЦПК України частиною наступного змісту «У справах про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави позивач зобов’язаний навести фактичні дані, які підтверджують зв’язок активів із особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та їхню необґрунтованість, тобто наявність визначеної у частині першій статті 290 цього Кодексу різниці між їхньою вартістю та доходами цієї особи. У разі наведення таких даних доказування факту обґрунтованості активів покладається на відповідача».

Звичайно, після прийняття цього проекту закону дуже хотілося б, щоб механізм конфіскації незаконних активів запрацював, як і в країнах, наведених у Пояснювальній записці: Великобританія, США, Австралія, Канада, Албанія, Грузія, Італія, Ізраїль, Ліхтенштейн, Словенія, Швейцарія, Таїланд, Південна Африка, Філіппіни.

Юлія Сидорчук

АО “С.Т. Партнерс”

Адвокат

Go back to Case Studies